Щодо тривалості робочого часу

Згідно зі статтею 50 КЗпП, нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій статті 50 КЗпП.

Статтею 61 КЗпП передбачено, що на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (статті 50 і 51).

Законом України від 15 березня 2022 року № 2136-IX «Про особливості трудових відносин під час воєнного стану» (далі — Закон № 2136) визначені правові засади організації праці під час дії воєнного стану.

Згідно зі статтею 6 Закону № 2136, під час воєнного стану:

• нормальна тривалість робочого часу у період дії воєнного стану може бути збільшена до 60 годин на тиждень для працівників, зайнятих на об’єктах критичної інфраструктури (в оборонній сфері, сфері забезпечення життєдіяльності населення тощо);

• для працівників, зайнятих на об’єктах критичної інфраструктури (в оборонній сфері, сфері забезпечення життєдіяльності населення тощо), яким, відповідно до законодавства, встановлюється скорочена тривалість робочого часу, тривалість робочого часу у період дії воєнного стану не може перевищувати 40 годин на тиждень;

Норми законодавства про працю, які суперечать положенням Закону № 2136, на період дії воєнного стану не застосовуються.

Водночас інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону № 2136, також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем. (додатково див. Коментар Міністерства економіки України до Закону № 2136).

Закон № 2136 не призупиняє дію статей 62, 63 КЗпП.

Роботодавець може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і в частині третій статті 62 КЗпП.

Ні введення воєнного стану, ані встановлення підсумованого обліку робочого часу не надає право роботодавцю використовувати працю працівників без обмеження тривалості робочого часу, що встановлена чинними нормами КЗпП і Законом № 2136, а також на залучення працівників до надурочних годин роботи, у випадках, не передбачених законодавством.

За систематичне порушення вимог статей 62, 63 КЗпП посадові особи роботодавця можуть бути притягнуті до відповідальності, зокрема такі дії можуть бути кваліфіковане як грубе порушення законодавства про працю, що тягне за собою один із видів кримінальної відповідальності:

• штраф від 2000 до 3000 НДМГ (34 000 — 51 000 грн);

• позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років;

• виправні роботи на строк до двох років (стаття 172 ККУ).